Депортація чеченців та інгушів

Депортація чеченців та інгушів (23 лютого 1944 — 9 березня 1944) операція з депортації чеченців та інгушів з території ЧІ АССР до Середньої Азії і Казахстану. В радянських джерелах мала назву операція «Чечевиця».

Передісторія

Повстання проти радянської влади у Чечено-Інгуської АРСР під головуванням Хасана Ісраїлова розпочалось взимку 1940 рокі і скінчилось на початку 1944 року висилкою чеченців і інгушів до Казахської РСР. Проте, опір в горах тривав до осені 1947 і останній бунтівник був вбитий тільки в 1976 у віці 70 років.

Проведення депортації

31 січня 1944 року прийнята ухвала ГКО СРСР N 5073 про скасування Чечено-Інгуської АРСР і депортації її населення до Середньої Азії і Казахстану «за пособництво фашистським окупантам». ЧІ АРСР скасована, з її складу в Дагестанску АРСР передано 4 райони, на решті території утворена Грозненська область

Виселення було почате 23 лютого в більшості районів за винятком високогірних населених пунктів. Було відправлено 180 ешелонів із загальною кількістю переселенців 493269 чоловік. В дорозі проходження народилося 56 немовлят, померли 1272 людини. До лікувальних установ направлено 285 хворих.

Є свідчення про загибель 200 чоловік в аулі Хайбах на території ЧІ АРСР при депортації.

Після проведення депортації на території Чечено-Інгуської АРСР продовжували діяти понад 80 повстанських угрупувань і залишалося декілька тисяч чоловік чеченців і інгушів.

Наслідки

1948 рік СМ СРСР N 4367-1726сс: «В цілях зміцнення режиму поселення виселенців з числа чеченців, карачаївців, інгушів, балкарців, калмиків, німців, кримських татар тощо, а також посилення кримінальної відповідальності за втечі переселенців з місць обов'язкового і постійного поселення ЦК ВКП(б) ухвалює: 1. Встановити, що переселення у віддалені райони Радянського Союзу чеченців, карачаївців, інгушів, балкарців, калмиків, німців, кримських татар тощо проведене навіки, без права повернення їх до колишніх місць проживання. За самовільний виїзд (втечу) з місць обов'язкового поселення цих виселенців винних притягати до кримінальної відповідальності, визначивши міру покарання за цей злочин в 20 років каторжних робіт.»

9 січня 1957 виданий Указом Президії Верховної ради СРСР Чечено-Інгуська АРСР була відновлена. Чеченці й інгуші стали повертатися до Чечні і Дагестану. До 1959 року налічувалося близько 300 тис. осіб чеченців й інгушів на території ЧІ АРСР, більше ста тисяч проживало в Середній Азії.