Лаврентій Берія

Лаврентій Павлович Берія (груз. ლავრენტი ბერია; 17 (29) березня 1899, с. Мерхеулі, Сухумська округа,Російська імперія — 23 грудня (?) 1953, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський державний і політичний діяч, за посередництвом якого проводився терор радянського народу. Входив у найближче оточення Сталіна.

Голова НКВС (1938–1945), Генеральний комісар державної безпеки СРСР (30 січня 1941 — 6 липня 1945),Маршал Радянського Союзу (9 липня 1945), Герой Соціалістичної Праці (1943), лауреат Сталінської премії(1949). Був куратором найважливіших галузей оборонної промисловості, у тому числі всіх розробок, які стосувались створення ядерної зброї.

Після смерті Сталіна вже в червні 1953 Берія був заарештований за обвинуваченням у шпигунстві та змові з метою захоплення влади. За офіційним повідомленням, розстріляний за вироком суду в грудні 1953 р., хоча ймовірно був вбитий одразу після чи під час арешту у червні 1953 р.

Біографія

Народився у селі Мерхеулі Сухумського району (Грузія, Абхазія) в бідній селянській сім'ї, батько — Павло Хухайович Берія (1872—1922). Грузин. У 1915, закінчивши Сухумське вище початкове училище, Лаврентій Берія поїхав в Баку і вступив до Бакинського середнього механіко-будівельного технічного училища. З 17 років він утримував матір і глухоніму сестру, які переїхали до нього.

Вчився в Політехнічному інституті (не закінчив). У березні 1917 вступив у РСДРП(б). У липні-грудні 1917 служив в армії техніком-практикантом. У 1918-20 рр. працював у секретаріаті Бакинської ради, конторником на заводі, на Бакинській митниці. У квітні-травні 1920 р. — уповноважений реєстраційного відділуКавказького фронту при Реввійськраді 11-ої армії. Потім направлений на підпільну роботу до Грузії.

У червні 1920 арештований, але на вимогу радянського повпреда С. М. Кірова звільнений і висланий доАзербайджану. У серпні-жовтні 1920 р. — керівник справами ЦК КП(б) Азербайджану. З жовтня 1920 по лютий 1921 р. — відповідальний секретар ЧК з експропріації буржуазії і поліпшення побуту робітників у Баку. У 1921-22 рр. — заступник начальника, начальник таємно-політичного відділу й заступник голови Азербайджанської ЧК. У 1922-24 рр. — начальник таємно-оперативної частини й заступник голови Грузинської ЧК. У 1924-27 рр. начальник таємно-політичного відділу повноважного представництва ОДПУ в ЗСФСР. У грудні 1926 Берія призначений головою ГПУ Грузинської РСР і заступником голови ГПУ ЗСФСР. У березні-листопаді 1931 р. — голова Закавказького ГПУ і повноважний представник ОДПУ СРСР у ЗСФСР. З жовтня 1931 по вересень 1938 — 1-й секретар ЦК КП(б) Грузії та одночасно з листопада 1931 2-й, а в жовтні 1932 — квітні 1937 1-й секретар Закавказького крайкома ВКП(б).

Став широко відомий після виходу його книги «До питання про історію більшовицьких організацій у Закавказзі», де роль Й. В. Сталіна в революційному русі перебільшена у багато разів. Влітку 1933, коли на Сталіна, що відпочивав в Абхазії, було здійснено замах, Берія закрив його своїм тілом (нападник був убитий на місці, історія ця до кінця не розкрита). З лютого 1934 р. — член ЦК ВКП(б). На Х з'їзді КП(б) Грузії (червень 1937) заявив: «Хай знають вороги, що всякий, хто спробує підняти руку проти волі нашого народу, проти волі партії Леніна-Сталіна, буде нещадно зім'ятий і знищений».

22 серпня 1938 Берія був призначений 1-м заступником наркома внутрішніх справ СРСР М. І. Єжова. Було одразу зрозуміло, що саме його Сталін призначив замінити «залізного наркома», який вже зробив свою справу: провів найширокомасштабніше чищення радянського партійного апарату.

29 вересня 1938 Берія очолив Головне управління державної безпеки (ГУДБ) НКВС СРСР. 25 листопада 1938 Берія змінив Єжова на посту наркома, зберігши за собою безпосереднє керівництво ГУДБ. Лише 17 грудня 1938 він призначив на ГУДБ свого висуванця В. Н. Меркулова. Майже наполовину відновив апарат НКВС, замінивши соратників Єжова особисто собі зобов'язаними людьми. Провів звільнення з таборів частини «необґрунтовано засуджених». У 1939 р. з таборів звільнено 223,6, з колоній — 103,8 тисяч осіб. Одночасно було арештовано до 200 тисяч осіб, не враховуючи депортованих із західних областей Білорусі і України. За наполяганням Берії були розширені права Особливої наради при наркомові по ухваленню позасудових вироків. При Берії (у січні 1939) з'явився письмовий дозвіл Сталіна про застосування тортур і биття заарештованих. У березні 1939 р. Берія став кандидатом у члени, а в березні 1946 — членомПолітбюро ЦК КПРС.

З 3 лютого 1941 Берія, не залишаючи поста наркома, став заступником голови РНК (з 1946 — Ради міністрів) СРСР, але одночасно з його підпорядкування були виведені органи державної безпеки, що склали самостійний наркомат. З початком Німецько-радянської війни НКВС і НКДБ були знову об'єднані під керівництвом Берії. 30 червня 1941 Берія увійшов до складу Державного комітету оборони (ДКО), з травня 1944 по вересень 1944 р. він був також заступником голови ДКО. По лінії ДКО на Берію покладався контроль за виробництвом зброї, боєприпасів і мінометів, а також (разом з Г. М. Маленковим) за випуском літаків і авіамоторів.

16 жовтня 1941 за особистим розпорядженням Берії в Бутирській в'язниці навіть без видимості суду були розстріляні 138 ув'язнених (що займали раніше високі посади), а потім ще декілька сотень. 10 травня 1944 р. Берія представив Сталіну доповідь із пропозицією виселити татар із території Криму, пізніше здійснював загальне керівництво виселенням чеченів, інгушів, татар, німців тощо.

3 грудня 1944 йому було доручено «спостереження за розвитком робіт по урану». З 20 серпня 1945 по березень 1953 — голова Спеціального комітету при ДКО (пізніше при РНК і Раді міністрів СРСР). Після закінчення війни Берія, у руках якого концентрувалося керівництво багатьма відомствами, 29 грудня 1945залишив пост міністра, передавши його C.Н. Круглову. Під керівництвом та за безпосередньої участі Берії була створена перша в СРСР атомна бомба(випробована 29 серпня 1949 р.)

Після XIX з'їзду партії за пропозицією Сталіна у складі Президії створена «керівна п'ятірка», куди увійшов і Берія. За спогадами Хрущова, «це була розумна людина, дуже кмітлива. Він швидко на все реагував». Після смерті Сталіна Берія зайняв провідне місце в радянській ієрархії, зосередивши з 5 березня 1953 у своїх руках пости 1-го заступника голови Ради міністрів СРСР, крім того, він особисто став на чолі нового Міністерства внутрішніх справ СРСР, яке було створено того ж дня шляхом об'єднання старого міністерства і Міністерства державної безпеки.

За його ініціативою в країні була оголошена 9 травня амністія, що звільнила 1,2 мільйона чоловік, закрито декілька гучних справ (зокрема «справа лікарів»), закриті слідчі справи на 400 тисяч чоловік. Берія виступив за скорочення витрат на військові потреби, за заморожування дорогих будівництв (у тому числі Головний Туркменський канал, Волго-балтійський тощо). Берія добився початку переговорів про перемир'я в Кореї, спробував відновити відносини з Югославією. Він виступав проти створення НДР, пропонуючи узяти курс на об'єднання Західної та Східної Німеччини в «миролюбну, буржуазну державу». Різко скоротив апарат державної безпеки за кордоном. Проводячи політику висунення національних кадрів, Берія розіслав у республіканські ЦК документи, де мовилося про неправильну русифікаторську політику та незаконні репресії.

Арешт та страта

26 червня 1953 Берія на засіданні Президії ЦК КПРС був заарештований і звільнений з усіх посад. На Пленумі ЦК КПРС 2–7 липня 1953 він був виведений зі складу Президії і ЦК та виключений з партії. Розстріляний генералом П. Ф. Батицьким одразу після арешту.

Влітку 1953 всі, хто мав підписку на Велику радянську енциклопедію, отримали свіжовіддруковані сторінки, які вони мали самі вклеїти у 5-ий том замість сторінок 21–24, що містили статтю про Берію.

За помахом керуючої сили по СРСР прокотилися тавруючі чергового цапа-відбувайла засідання. 29–30 липня в Києві пройшов Пленум ЦК КПУ, присвячений розгляду рішень липневого пленуму ЦК КПРС «Про злочинні антипартійні і антидержавні дії Берія».

Звинувачений у багатьох злочинах, головні з яких були явно безглузді: шпигунство на користь Великобританії, прагнення до «ліквідації Радянського робітничо-селянського ладу, реставрації капіталізму й відновлення панування буржуазії». Постфактум у грудні 1953 року спеціальною судовою присутністю Верховного суду СРСР засуджений до страти. Матеріали суду досі не опубліковані і дослідники мають сумнів у їхніх існуваннях.

Відмова у реабілітації

2000 року йому знов відмовлено у реабілітації. Його дружина Ніна Теймуразівна Гегечкорі (* 1905 – † 1991), науковий співробітник Сільськогосподарської академії імені К. А. Тімірязєва, 18 липня 1953 була заарештована, а в листопаді 1954 відправлена до адміністративного вислання. Син Берії — Серго Гегечкорі (* 1924 – † 2000), у 1948–53 рр. працював у конструкторському бюро № 1 при 3-му Головному управлінні Ради Міністрів СРСР. 26 червня 1953 заарештований і в листопаді 1954 висланий.