Іван Акулов

Іван Олексійович Акулов (рос. Иван Алексеевич Акулов, 12 [24] квітня 1888, Петербург, Російська імперія — 30 жовтня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський партійний і державний діяч, секретар ЦК КП(б)У. Один з організаторів масових репресій в СРСР. Член Центральної Контрольної Комісії ВКП(б) у квітні 1923 — грудні 1925 р. і липні 1930 — січні 1934 р. Член ЦК ВКП(б) у грудні 1927 — червні 1930 р. Член Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) у лютому 1934 — липні 1937 р. Член Організаційного бюро ЦК ВКП(б) у липні 1930 — жовтні 1932 р. Член Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в травні 1924 — грудні 1925. Член ЦК КП(б)У в грудні 1925 — червні 1930 р. і жовтні 1932 — січні 1934. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — березні 1928 р. і жовтні 1932 — листопаді 1933 р. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У в березні 1928 — листопаді 1929 р. і жовтні 1932 — листопаді 1933.

Жертва Сталінського терору.

Життєпис

Народився у Санкт-Петербурзі в родині дрібного торговця. У ранньому віці втратив батька, виховувався у притулку.

У 1905 з відзнакою закінчив Петербурзьку торгово-промислову школу. Працював канцеляристом у редакції петербурзької «Торгово-промышленной газеты».

Член РСДРП(б) від 1907 року.

У 1908 заарештований та після шестимісячного слідства засуджений на рік ув'язнення в фортеці «Хрести». Після виходу на волю вів революційну роботу в Санкт-Петербурзі. Працював секретарем правління профспілки робітників-металістів. З 1912 року — член Петербурзького комітету РСДРП(б). У 1913 двічі заарештований та висланий у Самарську губернію.

У 1915 переїхав до Виборга, де продовжив революційну діяльність.

Після Лютневої революції 1917 року проводив революційну діяльність в Новгородській губернії, був членом Виборзької військової організації РСДРП(б).

У грудні 1917 — січні 1918 — секретар Єкатеринбурзького комітету РСДРП(б). У січні — травні 1918 — секретар Уральського обласного комітету РКП(б). У травні — серпні 1918 — начальник (комісар) постачання Челябінсько-Златоустівського фронту РСЧА.

У жовтні — грудні 1918 — голова В'ятського губернського комітету РКП(б), у листопаді 1918 — січні 1919 — голова виконавчого комітету В'ятської губернської ради.

У лютому 1919 — серпні 1920 — голова Оренбурзького губернського комітету РКП(б). У серпні 1920 — січні 1921 — відповідальний секретар Киргизького обласного бюро РКП(б).

З січня 1921 працював секретарем Революційного комітету Криму. У березні — листопаді 1921 — відповідальний секретар Кримського обласного комітету РКП(б).

У 1922—1925 — голова Донецької губернської Спілки гірників. У 1922—1927 — член Президії ЦК Спілки гірників. У 1925—1927 — голова Всеукраїнської Спілки гірників.

У 1927—1929 — голова Всеукраїнської ради професійних спілок.

У червні 1929 — травні 1930 — 2-й секретар ВЦРПС.

У грудні 1929 — липні 1931 — заступник народного комісара робітничо-селянської інспекції (РСІ) СРСР та член Президії Центральної Контрольної Комісії ВКП(б).

У липні 1931 — жовтні 1932 — 1-й заступник голови Об'єднаного державного політичного управління (ОДПУ) при РНК СРСР.

20 вересня 1932 — 18 вересня 1933 — 1-й секретар Донецького обласного комітету КП(б)У. Одночасно, з 12 жовтня 1932 до 22 листопада 1933 — секретар ЦК КП(б)У по Донбасу.

20 червня 1933 — 3 березня 1935 — прокурор СРСР.

3 березня 1935 — 9 липня 1937 — секретар Президії ЦВК СРСР.

23 липня 1937заарештований, 29 жовтня 1937 військовою колегією Верховного суду СРСР під головуванням Василя Ульріха засуджений до розстрілу за звинуваченням в участі в контрреволюційній військовій змові. Вирок було виконано наступного дня, 30 жовтня 1937 р.

Реабілітований військовою колегією Верховного суду СРСР 18 грудня 1954, відновлений у партії КПК при ЦК КПРС 27 травня 1955.