Максим Літвінов

Макси́м Макси́мович Літвінов (Меєр-Генох Моїсейович Ва́ллах (Баллах), псевдоніми: Папаша, Максимич, Фелікс і ін.; 5 (17) липня 1876, м. Білосток Гродненської губернії, Російська імперія (нині в Польщі) — 31 грудня 1951, Москва, СРСР) — революціонер, радянський дипломат і державний діяч.

Член ЦВК СРСР 2—7 скликань, депутат Верховної Ради СРСР 1—2 скликань. Член ЦК ВКП(б) (1934–1941).

Біографія

Навчався в хедері, а згодом в реальному училищі. Закінчив у 1893 році навчання в реальному училищі, поступив вільнонайманим в армію, служив п'ять років в Баку в складі 17-го Кавказького піхотного полку.

Після демобілізації в 1898 році працював бухгалтером в місті Калинець, потім керуючим на цукровому заводі в Києві. У 1898 Літвінов стає членом РСДРП. У 1900 член Київського комітету РСДРП. Налагодив підпільну друкарню, в якій друкував революційні брошури та листівки. У 1901 заарештований, в 1902 — один з організаторів і учасників втечі 11 «іскрівців» з Лук'янівської в'язниці Києва.

Емігрував до Швейцарії. Брав участь в поширенні газети «Іскра» як агент, що відає транспортуванням газети в Росію; член Адміністрації Закордонної ліги російської революційної соціал-демократії. Після 2-го з'їзду РСДРП (1903) вступив до лав більшовиків, хоча, за його визнанням, особисті симпатії пов'язували його тоді з меншовиками Л. Д. Троцьким, П. Б. Аксельродом, В. І. Засулич, Ю. О. Мартовим.

Навесні 1904 нелегально приїхав до Росії, їздив по країні у партійних справах. Був членом Ризького, Північно-західного комітетів партії і Бюро комітетів більшості.

Делегат 3-го з'їзду РСДРП (1905); брав участь в організації першої легальної більшовицької газети «Нове життя» в Петербурзі: відповідав за видавничу діяльність газети, яку формально видавала М. Ф. Андрєєва, а керував роботою Максим Горький. Видавництво знаходилося в будинку Лопатіна, у листопаді - грудні 1905 року В. І. Ленін бував у видавництві практично щодня.

Під час революції 1905-1907 років Літвінов займається закупівлею та постачанням в Росію зброї для революційних організацій. Для цього він організував в Парижі спеціальне бюро за допомогою більшовика Камо і декількох інших кавказьких товаришів. Влітку 1905 року на острові Наргила поблизу Ревеля Літвінов готує приймання англійського пароплава John Grafton, наповненого зброєю і динамітом. Пароплав не дійшов до місця призначення, бо наскочив на мілину. У 1906 році, закупивши велику партію зброї для кавказьких революціонерів, Літвінов за допомогою македонського революціонера Наума Тюфекчіева доставив її до Болгарії в Варну. Для подальшого перевезення зброї по Чорному морю на Кавказ Літвінов купив у місті Рієка яхту. Однак відправлена ​Літвіновим яхта через шторм сіла на мілину біля румунського берега, команда розбіглася, а зброю розтягнули румунські рибалки. Через катастрофу суден ці два випадки стали відомі, проте скільки кораблів зі зброєю дійшла до місця призначення, залишається таємницею.

З 1907 жив в еміграції. У 1907 був секретарем делегації РСДРП на міжнародному соціалістичному конгресі в Штутгарті. У 1908 році заарештований у Франції у зв'язку зі справою про розбійний напад в Тифлісі, скоєний більшовиком Камо в 1907 (намагався розміняти купюри, викрадені під час пограбування). Франція висилає Літвінова до Великобританії, де він провів десять років.

За сприяння директора лондонської бібліотеки Чарльза Райта Літвінов отримав роботу у видавничій компанії «Вільямс анд Норгейт» (англ. Williams and Norgate). У 1912 році Літвінов жив у Лондоні в будинку № 30 по Харрінгтон-стріт. Був секретарем лондонській групи більшовиків і секретарем Герценівський гуртка.

У червні 1914 році він стає представником ЦК РСДРП в Міжнародному соціалістичному бюро. У лютому 1915 виступав від імені більшовиків на міжнародній соціалістичній конференції в Лондоні.

Дипломатична діяльність

Революція застала М. М. Літвінова в Лондоні. З січня по вересень 1918 він є дипломатичним представником Радянської Росії в Великобританії (з січня уповноважений НКЗС РРФСР, з червня повпред РРФСР).

Спочатку Британський уряд не визнавав його повноважень офіційно, але підтримував з Літвіновим неофіційні контакти, виділивши для цього одного з чиновників МЗС Рекса Ліпера (Reginald Leeper), через якого Літвінов міг передавати все, що вважатиме необхідним.

У січні 1918 року англійський уряд направив у Радянську Росію свого представника Роберта Брюса Локкарта. На прохання їх спільного друга Ф. А. Ротштейна Літвінов написав для Локкарта рекомендаційний лист до Троцького, в якому наголошувалося:

Товаришу Троцькому, народному комісару закордонних справ.
Дорогий товариш,
подавець цього, містер Локкарт відправляється в Росію з офіційною місією, з точним характером якої я мало знайомий. Я знаю його особисто як повністю чесну людину, яка розуміє наше становище і симпатизує нам. Я вважаю його поїздку в Росію корисною з точки зору наших інтересів ... Ваш М. Літвінов.

Сам Літвінов згадував про цей період роботи: «Які були мої стосунки з англійським урядом і англійської громадськістю? У цьому відношенні різко розрізняються два періоди: до і після укладення Брестського миру. До укладення Брестського миру ставлення до мене офіційної та неофіційної Англії було, враховуючи час і обставину, порівняно доброзичливо».

Літвінов зробив спробу ліквідувати в Лондоні старе російське посольство, очолюване К. Д. Набоковим, співробітники якого не визнали Радянської влади і відмовилися працювати з Троцьким. Він направив до Набокова співробітника з листом, вимагаючи передати йому будівлю посольства, але отримав відмову.

Цікаво, що влітку 1918 року М. М. Літвінов мав бути спрямованим офіційним представником СРСР в США, Ленін навіть підписав йому 21.6.1918 відповідну вірчу грамоту РНК, проте США відмовили йому у візі.

6 вересня 1918 р. Літвінова заарештовують у відповідь на арешт у Росії англійського дипломата Локкарта. Провівши 10 днів в Брікстонській в'язниці, Літвінов був звільнений, а через місяць країни організували обмін цих дипломатів.

Після повернення в Росію в листопаді 1918 р. Літвінов був введений до складу колегії Наркомату закордонних справ РСФРР. У грудні 1918 року за вказівкою Леніна він був відряджений у Стокгольм, звідки намагався встановити контакти з представниками Антанти, і на початку 1919 повернувся в Москву. У березні 1919 Літвінов бере участь у переговорах з американським представником Вільямом Буллітом. У листопаді 1919 Літвінов виїхав у Копенгаген, де вів переговори з британським представником О'Греді, які завершилися підписанням британсько-радянської угоди про обмін полоненими 12 лютого 1920. Нарком Чичерін високо оцінював діяльність Літвінова в Копенгагені в 1920 році: «... він є єдиним серйозним політичним контролем над делегацією, і без нього ніякого контролю над нею не буде; взагалі його перебування за кордоном має для нас прямо-таки неоціненне значення, він один дає нам постійну чудово проникливу інформацію про пульс світової політики». Цікаво, що коли на початку 1920 р. Літвінов був включений до складу радянської торгової місії, що направлялася до Великобританії, він був визнаний «персоною нон грата» (небажаною особою) і в Лондон поїхати не зміг. У 1920 р. призначається повпредом РРФСР в Естонії.

З 10 травня 1921 по 1930 рік заступник наркома у закордонних справах РРФСР (з 1923 р. - СРСР) Г. В. Чичеріна. Секретар Політбюро ВКП(б) в 1920-х роках, Б. Г. Бажанов згадував:

Першими питаннями на кожному засіданні Політбюро зазвичай йдуть питання Наркомінсправ. Зазвичай присутній нарком Чичерін і його заступник Літвінов. ... Чичерін і Літвінов палко ненавидять один одного. Не проходить і місяця, щоб я не дістав «цілком таємно, тільки членам Політбюро» доповідні записки і від одного, і від іншого. Чичерін в цих записках скаржиться, що Літвінов — досконалий хам і невіглас, груба і брудна тварина, допускати яку до дипломатичної роботи є безсумнівною помилкою. Літвінов пише, що Чичерін — педераст, ідіот і маніяк, ненормальний суб'єкт, що працює тільки по ночах, чим дезорганізує роботу наркомату; до цього Літвінов додає мальовничі деталі щодо того, що всю ніч біля дверей кабінету Чичеріна стоїть на сторожі червоноармієць з військ внутрішньої охорони ДПУ, якого начальство підбирає так, що за доброчесність його можна було б не турбуватися. Члени Політбюро читають ці записки, посміхаються, і далі цього справа не йде.

«Мої стосунки з Літвіновим дійшли до сказу, між тим Політбюро їм дорожить, і мені залишається тільки просити про призначення мене на маленьку роботу в провінції, лише б піти від Літвінова» (З листа Чичеріна до Ворошилова в січні 1928 року).

За сумісництвом Літвінов був членом колегії наркомату Держконтролю і заступником голови Главконцесскому. У 1922 році входив до складу радянської делегації на Генуезькій конференції. У грудні 1922 головував на конференції з роззброєння в Москві, куди були запрошені Польща, Литва, Латвія, Естонія та Фінляндія. У 1927-1930 рр. був главою радянської делегації підготовчої комісії Ліги Націй з роззброєння.

У 1930—1939 рр. нарком із іноземних справ СРСР. Очолював радянські делегації на Світовій економічній конференції в Лондоні (1933), в 1934-1938 представляв СРСР у Лізі Націй.

З 20 по 27 квітня 1939 в Кремлі відбулася урядова нарада за участю Сталіна, Молотова, Літвінова, Майського, Мерекалова та ін. «Тоді, як зауважив Майський, у відносинах між Сталіним і Молотовим, з одного боку, і Літвіновим з іншого, вже існувала напруженість. У вкрай збудженої атмосфері, в якій Сталін зберігав видимий спокій, <...> Молотов відкрито звинуватив Літвінова в політичному головотяпство ... ». 3 травня, після доповіді Сталіну про останні події, пов'язані з англо-франко-радянськими переговорами, відсторонений від посади.

З відставкою у 1939 році з посади наркома припиняє активну політичну діяльність. Повернутий до роботи з початком Німецько-радянської війни. На бесіді у Сталіна з Гопкінсом 31 липня Літвінов виконував функції перекладача.

У 1941-1946 роках заступник наркома закордонних справ СРСР, одночасно в 1941-1943 роках посол СРСР в США і в 1942-1943 роках посланник СРСР на Кубі.

З 1946 року у відставці. 31 грудня 1951 року він переніс черговий інфаркт і помер.

Сім'я

Жив у цивільному шлюбі з Фрідою Ямпільською — соратницею по революційній діяльності, розлучився в 1915 році. В 1916 році одружився на Айві Лоу (англ. Ivy Lowe), з якою мав двох дітей: син Михайло — математик і інженер, альпініст; дочка Тетяна — відома перекладачка.

Його онук, Павло Михайлович Літвінов — активний учасник дисидентського руху в СРСР, учасник «демонстрації сімох» 25 серпня 1968 року на Красній площі в Москві.

Правнук, Дмитро Павлович Літвинов — громадянин США і Швеції, прес-секретар Greenpeace, 29 вересня 2013 був заарештований російською владою на два місяці за звинуваченням у спробі захоплення нафтоплатформи «Прирозломна».

Нагороди та відзнаки

• Орден Леніна (1936)
• Орден Трудового Червоного Прапора