Емілія Бен'ямінья

Емілія Бен'ямінья — (Emīlija Benjamiņa, 10 вересня 1881 р. — 23 вересня 1941 р. трудовий табір у Солікамську, Радянський Союз) — «Королева преси» Латвії, найбагатша жінка Європи періоду до Другої світової війни.

Дитинство

Емілія Сімсонс (Simsons) народилась 10 вересня 1881 р. в бідній сім'ї Андріса Simsons і Еде Usinš. Вона мала двох сестер: старшу — Міну (Mina) та молодшу Annija.

Емілія підробляла продажем газет на вулицях. З 17 років вона працює рекламним агентом та театральним критиком в газеті «Rigaer Tagesblatt», яка виходила німецькою мовою.

Діяльність обох її сестер була пов'язана з театром: старша Міна виступала як оперна співачка під псевдонімом Tusnelda, молодша Annija стала актрисою, мала сценічне ім'я Aicher.

Невдале заміжжя

Емілія рано вийшла заміж та стала Emīlija Elks. На жаль шлюб не склався. Elks полюбляв випивку та лупцював дружину.

Зустріч чоловіка своєї мрії

Десь у 1904 або, за деякими даними у 1905, Емілія познайомилась з Антоном Бен'ямінья (Anton Benjamiņš). Він був на 21 рік старший за неї та одружений. Антон Бен'ямінья спочатку працював шкільним вчителем, а згодом став власником магазину, але збанкрутував та, в пошуках роботи, приїхав до Риги. Тут він влаштувався репортером газети «Rigaer Tagesblatt».

З часом Emīlija Elks зайнялась бізнесовими справами газети «Rigaer Tagesblatt», а Anton Benjamiņš був редактором.

У 1909 р. Емілія розлучилася зі своїм чоловіком Elks. Однак для Антона Бен'ямінья аналогічний крок був набагато складнішим та довшим, оскільки його дружина не давала згоду на розлучення та вони мали трьох дітей.

З 1911 р. Емілія та Антон Бен'ямінья вирішили жити разом.

Початок власної справи

8.12.1911 р. Емілія заснувала в Ризі власну газету на кошти, отримані в результаті розлучення. Щотижнева газета «Jaunākās Ziņas» («Останні новини») відразу стала популярною в Латвії та розходилась тиражем в 90 000 екземплярів за ціною 1 копійка за штуку. Ця справа принесла їм першим мільйон.

У 1922 р. Антона Бен'ямінья отримав розлучення та одружився з Емілією.

У 1924 р. подружжя починає видавати новий журнал «ATPŪTA» («Дозвілля»), тираж якого доходив до 80-ти тисяч екземплярів.

Придбання будинку Пфаба

У 1928 р. сімейство Бен'ямінья купило шикарний приватний будинок в Ризі, так званий будинок Пфаба («Fābu Palace»), побудований у 1886 р. за проектом берлінських архітекторів В. Бекмана (1832–1902) та Г. Енде (1829–1907), названий на ім'я його першого власника — багатого ризького торговця Елерта Миколи Пфаба. «Королі преси» жили на першому поверсі цього будинку з 1928 р. по 1941 р., а інші поверхи здавали в оренду багатим мешканцям Риги. Антон та Емілія влаштували в будинку світський салон для обраних. Бути прийнятим у салоні Бен'ямінів було не тільки почесно, але й дуже важливо для кар'єри. Кожен молодий музикант свій перший сольний концерт повинен був дати саме в цьому салоні.

Розквіт імперії подружжя Бен'ямінья

Емілія була дуже впливовою жінкою. Якщо вона не могла попасти в оголошений день на прем'єру в Національну оперу, то вимагала перенести прем'єру, а у разі відмови директору театру — останнього звільняли. Президент Латвії Karlis Ulmanis був неодружений і Емілія Бен'ямінья деякий час була «першою леді» Латвії. Емілія також володіла житловою та комерційною нерухомістю у Ризі, садибою під назвою «Вальдек» («Waldeck») неподалік від Кандави (Kandava).

До 1930 р. подружжя Бен'ямінья мало настільки значну долю ринку преси Латвії, що під час зустрічі Емілії з Вільямом Рендольфом Херстом (William Randolph Hearst) в Парижі, той привітав її словами, що йому хотілося б мати таку ж частку ринку в своїй країні, яку вона має в своїй.

Емілія не мала власних дітей. Тому в 1926 р. вона всиновила старшого сина — Georg Aicher — своєї молодшої сестри Annija. Він став Юрісом Бен'ямінья.

У другій половині 1930-х років Емілія купила 10 гектарів промислової нерухомості в Кекаві, на березі річки Даугава, з наміром розвитку бізнесу кольорової фотографії разом з прийомним сином Юрісом.

Ексклюзивний літній будинок Емілії Бен'ямінья в Юрмалі

У 1938 р. Емілія Бен'ямінья не тільки залучає до проектування свого майбутнього літнього будинку відомого німецького архітектора Ланге, а й особисто працює над дизайном. Емілія хотіла, щоб будинок стояв на пагорбі. З цією метою протягом двох років робітники звозили пісок в тачках. Пагорб покривав шар спеціального ґрунту, завезеного з Німеччини. Для цього Емілія Бен'ямінья привезла ешелон ґрунту, але мито в розмірі більше 100 000 латів виявилось занадто великою сумою навіть для «королеви преси». Емілія врегульовує це питання шляхом переговорів з урядом Латвії. Оформлення будинку було випереджуючим свою епоху. Архітектор Ланге повністю реалізував свій талант використання природного світла: будинок має великі вікна та скляну стіну, яку влітку можна повністю убрати за допомогою електроприводу. Двірні ручки в літній резиденції виготовлені з алюмінію та бакеліту.

Будинок в Юрмалі побудовано в стилі неокласицизму. Огорожа виготовлена в Парижі за проектом архітектора A. Aнтонова, ворота мають монограму «ЕВ». Емілія Бен'ямінья завершила будівництво будинку в Юрмалі восени 1939 р.

Соціальна відповідальність бізнесу сімейства Бен'ямінья

Антон та Емілія вкладали гроші в банки Швейцарії, Англії та Франції, кожен день прибуток сім'ї досягав 10000 латів. Розповсюдження преси сприяло підвищенню загальноосвітнього рівня населення Латвії. На гроші сімейства Бен'ямінья були створені благодійні товариства, громадські організації, спортивні клуби. Вони опікували молодих артистів, журналістів, художників.

Антон та Емілія озброїли Латвію двома військовими літаками. Подружжя Бен'ямінья увійшло до списку 100 видатних людей Латвії.

Пророцтво Євгена Фінкса (Eižens Finks)

Одного разу Емілія Бен'ямінья запросила до свого салону відомого ясновидця Євгена Фінкса. За те, що він буде розважати її гостей та передбачати їх майбутнє, вона обіцяла заплатити 100 рублів. Фінкс був дуже популярним у гостей на цій вечірці та заробив 3000 латів. Емілія відмовила в оплаті Євгену Фінксу, зважаючи на те, що той вже й так заробив багато грошей. Фінкса така ситуація не задовольнила і в пориві люті він сказав, що напророчить долю Емілії. Євген Фінкс віщував, що Емілія Бен'ямінья помре з голоду на ліжку з голих дощок і навіть подушки під головою в неї не буде.

Всі присутні сприйняли його слова як поганий жарт, а некоронована королева Латвії навряд чи сприйняла ці слова серйозно.

Смерть чоловіка Емілії

Антон Бен'ямінья помер 14 червня 1939 р. На той момент вартість активів подружжя перевищувала 60 млн швейцарських золотих франків. За заповітом Антона Бен'ямінья Емілія отримала контрольний пакет акцій бізнесу (51%).

Троє дітей Антона від першого шлюбу подали позов та заявили, що їх батько був божевільним.

За радянських часів

За радянських часів все, що належало Емілії, було «націоналізовано» на користь радянського народу. Сину Емілії Юрісу вдається евакуювати частину цінностей з будинку Пфаба, серед яких були колекція Севрської (Sèvres) порцеляни, колекційні золоті столові прибори Миколи ІІ. Цінності були доставлені у Відень, але там викрадені.

Посол Швеції в Латвії запропонував одружитися на Емілії, забезпечуючи їй таким чином дипломатичний захист. Емілія Бен'ямінья відхилила пропозицію, зважаючи на те, що посол не міг забезпечити захист для її сина Юріса.

Чоловік її молодшої сестри за допомогою своїх контактів намагався допомогти Емілії через втручання уряду Німеччини. Але за результатами розслідування діяльності газети Емілії, Генріх Гіммлер прийшов до висновку, що вона була «Reichswidrig» («ворог рейху»). Її колишній співробітник, якому вона платила щедрі гонорари, Віліс Лаціс (Vilis Lacis) став міністром внутрішніх справ Латвійської Радянської Соціалістичної Республіки. 1941 року Емілію вислано до Сибіру не без втручання В. Лацісу.

23 вересня 1941 р., трохи більше тижня після її 60-річчя, Емілія Бен'ямінья померла від голоду, лежачи на нарах із голими дерев'яними дошками.