Вальтер Ульбріхт

Вальтер Ульбріхт (нім. Walter Ulbricht; * 30 червня 1893 — † 1 серпня 1973) — керівник НДР. У якості Першого секретаря ЦК Соціалістичної єдиної партії Німеччини в 1950–1971 роках відіграв значну роль у становленні НДР, у її відділенні та ізоляції від ФРН та Західної Європи; був ініціатором спорудження Берлінської стіни.

Партійна кар'єра

Народився 30 червня 1893 року в місті Лейпциг в сім'ї столяра, починаючи з 1907 року також працював столяром.

У 1912 році вступив до Соціал-демократичної партії Німеччини. У 1915 мобілізований. З 1918 — член «Союзу Спартака». Під час Листопадової революції 1918 року — член корпусної ради солдатських депутатів, згодом — Ради робітничих і солдатських депутатів Лейпцига.

Один із засновників лейпцігської організації Комуністичної партії Німеччини (КПН). У 1919 році — член окружного комітету КПН у Середній Німеччині, редактор газети «Классенкампф». У 1921–1923 роках — політичний секретар окружної організації КПН в Тюрінгії. У 1923 році вперше обраний до ЦК, членом якого безперервно обирався з 1927 року. У 1926–1928 роках — депутат ландтагу Саксонії, у 1928–1933 роках — Рейхстагу; у 1928–1929 роках — представник КПН при виконкомі Комінтерну. Після приходу до влади Гітлера працював у підпіллі, наприкінці 1933 року емігрував і незабаром переїхав до Москви. З 1935 року — член Політбюро, з 1938 — знову обіймає посаду представника КПН при виконкомі Комінтерну. Одночасно працює у німецькій редакції московського радіо. З початком німецько-радянської війни займається агітацією серед військовополонених, під час Сталінградської битви через гучномовець агітував німецьких солдатів до здачі у полон; у 1943 році бере участь у створенні серед військовополонених національного комітету «Вільна Німеччина».

Керівництво НДР

У 1945 році повертається до Німеччини. У 1946–1949 роках — заступник голови Соціалістичної єдиної партії Німеччини, з 1949 року — член Політбюро ЦК СЄПН, у 1949–1955 роках — заступник прем'єр-міністра НДР, з 1950 по 1973 роки — глава СЄПН (назва посади — спочатку генеральний секретар, з 1953 року — перший секретар ЦК). Одночасно був заступником прем'єр-міністра (до 1955), у 1955–1960 був першим заступником голови Ради Міністрів, у 1960–1971 роках — голова Національної ради оборони, з 1960 року — голова Державної ради НДР.

Був відомий як сталініст; проголошений ним у 1952 році курс на «планомірне будівництво соціалізму» за радянським зразком викликав загальне невдоволення в країні і став причиною повстання в червні 1953 року, у ході якого Ульбріхт був змушений тікати під захист радянських військ в резиденцію радянської окупаційної адміністрації Карлсхорст. Повстання, придушене радянськими військами, зміцнило становище Ульбріхта, оскільки дозволило йому розправитися з внутрішньопартійною опозицією і змусило Москву відмовитися від думки змістити його, що виглядало б як прояв слабкості.

Влітку 1961 року під час Берлінської кризи й наростаючої хвилі біженців з НДР до ФРН, приготування східно-німецької влади до закриття єдиної, що залишилась незакритою, ділянки німецько-німецького кордону в Берліні стали очевидні. Влітку 1961 року з НДР у ФРН через Берлін щодня емігрувало в середньому 1000 осіб (у липні 30 тис., в серпні 48 тис.). Однак на що стала пізніше історичної урядової прес-конференції для іноземних ЗМІ від 15 червня 1961 на пряме запитання кореспондентки Frankfurter Rundschau Анне-Марі Дохер «… Чи означає по-вашому, що у Потсдамских воріт буде зведений державний кордон?» — публічно заявив:

«Я ваше запитання зрозумів так, що в Західній Німеччині є люди, охочі щоб ми мобілізували будівельників, щоб звести стіну. Мені невідомо про подібні наміри. Будівельники нашої столиці зайняті зведенням житла... Ніхто не збирається зводити стіну! »

Через неповних два місяці за його наказом без офіційного попередження вночі 13 серпня 1961 прикордонні війська НДР почали спішне будівництво ізолюючої стіни і прикордонних укріплень навколо Західного Берліна. Таким чином Вальтер Ульбріхт виявився державним діячем, чий публічний обман увійшов в аннали історії.

У 1971 році подав у відставку з усіх посад «за станом здоров'я», заяву було написано під тиском Брежнєва. Після цього до керівництва прийшов Еріх Гонеккер. До своєї смерті обіймав номінальний пост Почесного голови СЄПН.

Оцінки особистості

У народі його називали «Шпіцбарт» (Гостробородов) й «Ну-ну» (характерно-саксонський вираз згоди). Часто передражнювалась його манера говорити, включаючи специфічний лейпцігський діалект і паразитне частку «ja» (так/адже), яку він постійно вставляв між словами.

Нагороди

• Герой Праці НДР (1953, 1958, 1963)
• Три ордени Карла Маркса
• Герой Радянського Союзу (1963)
• Орден Леніна (1963)
• Орден Жовтневої Революції
• Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня
• Орден Вітчизняної війни 2-го ступеня
• Орден Трудового Червоного Прапора
• Орден Дружби народів
• Орден «Намисто Нілу» (1965)