Франклін Делано Рузвельт

Фра́нклін Де́лано Ру́звельт (англ. Franklin Delano Roosevelt, МФА: [ˈfræŋklɪn ˈdɛlənoʊ ˈroʊzəˌvɛlt]) (* 30 січня 1882 — † 12 квітня 1945) — 32-ий президент США 1933–45, демократ. Був губернатором Нью-Йорка 1929–33. Став президентом під час Великої депресії, почав економіку нових справ, реформу соціальних програм, що зробило його дуже популярним серед населення. Єдиний президент США, що був на посаді понад 2 терміни ( 3 терміни). Після початку Другої світової війни він запровадив програму ленд-лізу для підтримки військових союзників і підготував Атлантичну хартію.

Ранні роки

Франклін Делано Рузвельт народився в родині заможного землевласника й підприємця, яка мала широкі зв'язки в політичних колах північно-східних штатів. Належить до «Рузвельтів з Гайд-парку» — гілки сім'ї, виділеної в XVII столітті. До іншої впливової гілки — «Рузвельтів з Ойстер-бея», належав шестиюрідний брат Франкліна Рузвельта президент Теодор Рузвельт (1858–1919).

Франклінова мати заходилась коло його освіти. Коли хлопчикові було сім років, його стали навчати викладачі. До 14 років юний Франклін здобував освіту тільки вдома, після чого його послали до приватної школи в Гортоні, де йому доводилося жити майже в спартанських умовах. Кімнати учнів були мізерно малі, вода в душі часто холодна, але всупереч усім незручностям на вечері учні мали бути в костюмах, білих сорочках з накрохмаленими комірцями й лакових черевиках.

Восени 1900 року він вступив до Гарвардського університету, який перебував у Кембриджі, недалеко від Бостона. Франклін оселився разом із земляком Л. Брауном у трикімнатній квартирі, розташованій в Вестморлі-корт, районі дорогих пансіонів. 7 грудня 1900 у віці 72 років помер батько Рузвельта і його мати переїхала до Бостона, ближче до сина. В університеті, Франклін записався на максимально можливу кількість курсів, в першу чергу в галузі гуманітарних наук. Він вчив англійську і французьку літературу, латину і геологію, палеонтологію, ораторське мистецтво, історію, державне право й економіку. Там же він захопився журналістикою та друкувався у студентській газеті «Крімсон», а з 1903 року став її головним редактором. В 1903 році Франклін отримав ступінь бакалавра та продовжив навчання для одержання вченого ступеня магістра мистецтв. Проте, вже восени 1904 року, Рузвельт покинув Гарвард та вступив до юридичної школи Колумбійського університету в Нью-Йорку.

В 1905 р. одружився з далекою родичкою Елеонорою Рузвельт, племінницею президента Теодора Рузвельта. У подружжя Рузвельтів народилося шестеро дітей, один з яких помер у дитинстві. Елеонора Рузвельт зіграла значну роль у політичній кар'єрі чоловіка, особливо після 1921 року, коли він захворів поліомієлітом і вже не розлучався з інвалідним кріслом.

В 1907–1910 роках працював у юридичній фірмі.

Політична кар'єра

Рузвельт рано включився в активну політичну діяльність в лавах Демократичної партії.

У 1910 році він був обраний в сенат штату Нью-Йорк. У передвиборній президентській кампанії 1912 року він активно підтримав демократа Томаса Вудро Вільсона. В адміністрації президента Вільсона Рузвельту був запропонований пост помічника морського міністра. Рузвельт одразу погодився переїхати до Вашингтону, де протягом 1913–1920 років, виступав за посилення військово-морської могутності США, що було необхідно для здійснення політики «великого кийка».

1914 року він зробив спробу отримати місце сенатора в Конгресі США, але зазнав невдачі. В 1920 році під гаслом вступу США до Ліги Націй Рузвельт балотувався від Демократичної партії у віце-президенти США в парі з кандидатом у президенти Джеймсом Коксом. Зазнав поразки і повернувся до приватної юридичної практики та підприємництва.

З серпня 1921 року після купання в озері Фанді (Канада), Рузвельт захворів поліомієлітом. В результаті лікарської помилки хірурга У. Кіна, Рузвельту було призначено неправильне лікування, яке призвело до паралічу. Після дзвінка з Бостона доктора Роберта Ловетта, діагноз був встановлений, однак лікування не призвело до відновлення діяльності ніг. Політик на все життя став інвалідом, втратив здатність вільно пересуватися. Однак Рузвельт не змирився з хворобою, проходив курс спеціальних процедур і пізніше на публіці старався робити свій стан як можна менш помітним. Рузвельт на три роки відійшов від політики і занурився в роздуми. До 1928 року залишався «в тіні», не заявляв про себе на громадській або політичній арені, але стає все помітнішою фігурою в керівництві Демократичної партії.

Губернатор штату Нью-Йорк

В 1928 році Франклін Делано Рузвельт був обраний губернатором впливового в економічному і політичному відношенні штату Нью-Йорк. Пробувши два терміни на посаді губернатора, Рузвельт придбав дуже цінний досвід, що знадобився йому в роки президентства. В 1931 році, в момент загострення економічної кризи, він створив у штаті Тимчасову надзвичайну адміністрацію з надання допомоги сім'ям безробітних. Також він запровадив традицію спілкування з виборцями за допомогою радіо (знамениті «бесіди біля каміна»).

Президентська кампанія: 1932

Президентські вибори 1932 року проходили 8 листопада 1929 року на початку «Великої депресії». Разом з економікою різко впала та популярність президента Герберта Гувера, оскільки він не зміг запобігти обвалу економіки та скасувати сухий закон. Демократ Франклін Рузвельт побачив в цьому можливість для своєї платформи на майбутніх виборах, обіцяючи реформістську політику, відому як «Новий курс».

Франклін Делано Рузвельт особисто прилетів на національну демократичну конвенцію, щоб прийняти своє висунення як партійного кандидата в президенти. У своїй історичній промові на конвенції він сказав: «Я клянуся вам, я клянусь собі в новому курсі для американського народу». Під час передвиборних виступів Рузвельта його всюди зустрічали величезні натовпи, які вітали претендента. Пісня його передвиборної кампанії «Знову наступають щасливі дні» стала однією з найпопулярніших в історії Сполучених Штатів.

В результаті виборів Франклін Рузвельт отримав підтримку 57,4% виборців, чим здобув яскраву перемогу на виборах, яка ознаменувала початок ери домінування Демократичної партії в політиці США.

Президент

Коли Рузвельт вступив на посаду, США перебували в небувалій кризі. У лютому 1933 року всій банківській системі загрожував крах, і було кілька випадків голодної смерті в країні, яка страждає від надлишку продуктів харчування.

В перші сто днів свого президентства (що почалося в березні 1933 року) Рузвельт здійснив ряд важливих реформ. Для відновлення банківської системи, відразу після вступу на посаду, уряд Рузвельта, оголосив чотириденні банківські канікули (Bank holiday) та ввів «Надзвичайний закон про банки». У травні Рузвельт підписав закон про створення Федеральної надзвичайної адміністрації допомоги голодним і безробітним. Був прийнятий Закон про рефінансування фермерської заборгованості, а також Закон про відновлення сільського господарства, який передбачав державний контроль за обсягом виробництва сільськогосподарської продукції. Рузвельт вважав найбільш перспективним Закон про відновлення промисловості, який передбачав цілий комплекс урядових заходів з регулювання промисловості. Президент започаткував політику Нового курсу.

Новий курс

Усі заходи в цій галузі служили трьом цілям: радикальна реформа досить хаотичної банківської системи, нагляд і контроль торгівлі цінними паперами і, що особливо важливо було на початковій фазі, створення законних основ для інфляційної політики держави, щоб подолати дефляцію за допомогою нової грошової емісії.

У тогочасних США політику Рузвельта доволі часто порівнювали з фашистськими методами управління. «Політику Рузвельта можна привести до одного знаменника на базі однієї гіпотези… містер Рузвельт прагне йти до фашизму», — писав американський публіцист І. Ф. Стоун.

Період, що почався світовою економічною кризою 1929–1933 рр. і завершився перемогою сил антигітлерівської коаліції посідає особливе місце в історії. Роль Рузвельта та його оточення у визначенні принципів та реалізації соціальної та зовнішньополітичної стратегії, спрямованої на збереження і зміцнення економічних і зовнішньополітичних позицій США, виключно велика.

15 квітня 1935 у Білому домі у Вашингтоні Франклін Рузвельт підписав перший в історії міжнародний договір «Про охорону художніх і наукових закладів та історичних пам'яток (Пакт Реріха)».

Другий етап Нового курсу: 1935–1940

Другий етап «Нового курсу» розпочався зі звернення Франкліна Рузвельта до Конгресу 4 січня 1935 р. в якому він запропонував створити систему соціального страхування та збільшити обсяги суспільних робіт для безробітних. Найпродуктивнішою щодо прийняття рішень виявилась середина 1935 р. Якщо на першому етапі впровадження Нового курсу уряд намагався управляти економікою за допомогою федеральних агентств і регламентування промисловості, то «Другий Новий курс» цілком сприймав реалії ринкової економіки, заснованої на підприємницькій ініціативі. Уряд прагнув регулювати господарську діяльність за допомогою антитрестових законів і державного регулювання. Тим не менше уряд продовжував регулювати аграрний сектор, втановлюючи розміри квот, щоб обмежити виробництво, на федеральній владі також лежала відповідальність за дотримання паритету товарних цін. Характерною особливістю Другого Нового курсу стало законодавче запровадження і значне розширення соціальних прав і гарантій найманих працівників. В 1935 році були проведені важливі реформи в галузі праці (закон Вагнера), соціального забезпечення, оподаткування, банківської справи і т. д.

Під час виборів 1936 року Рузвельт отримав вражаючу перемогу. Це дозволило Рузвельту в 1937–1938 рр.. просунутися в галузі цивільного будівництва, заробітної плати та трудового законодавства. Прийняті Конгресом з ініціативи президента закони були сміливим експериментом державного регулювання з метою зміни розподільного механізму економіки та соціального захисту населення.

Після економічного спаду 1937–1938 років, в якому винили скорочення урядом державних видатків, адміністрація Рузвельта була готова стимулювати споживчий попит, незважаючи на дефіцит бюджету. Вважається, що «Новий курс» закінчився в 1940 року, коли увага адміністрації Рузвельта перемкнулась на міжнародні проблеми та переозброєння.

Друга світова війна

Економіка США поступово виходила з Великої депресії на тлі розпочатої Другої світової війни. Президент-демократ Франклін Рузвельт виставив свою кандидатуру в президенти втретє наперекір складеної ще з часів Джорджа Вашингтона традиції перебування не більше двох термінів на посаді президента. Рузвельт користувався широкою підтримкою профспілок та населення великих міст. Його підтримували етнічні меншини та традиційно продемократичні штати Півдня. Суперник Рузвельта — республіканець Венделл Вілкі критикував Рузвельта за нездатність закінчити економічну депресію та прагнення до війни. Рузвельт, знаючи про широке поширення ізоліціоністскіх настроїв в Сполучених Штатах, обіцяв, що країна не буде брати участь в іноземних війнах, якщо його оберуть президентом. В цей час він обіцяє, що «не пошле американських хлопців ні в яку іноземну війну», про що незабаром пожалкував.

Бліцкриг Гітлера в Європі та третя поспіль перемога Рузвельта на виборах 1940 року активізували американську допомогу Великій Британії. На початку 1941 року президент підписав «Закон про подальше зміцнення обороноздатності Сполучених Штатів та про сприяння іншим цілям». Закон про ленд-ліз поширювався на СРСР, якому була надана безвідсоткова позика на суму 1 млрд доларів.

Рузвельт прагнув якомога довше обмежуватися поставками озброєнь і по можливості уникати широкомасштабної участі США в європейській війні. При цьому під гаслом «активної оборони» з осені 1941 року в Атлантиці йшла «неоголошена війна» з Німеччиною. Дозволялося ведення прицільного вогню по німецьким та італійським судам, що зайшли в зону безпеки США, скасовані статті законодавства про нейтралітет, що забороняли озброєння торгових кораблів та захід американських судів у зони бойових дій.

Напад 7 грудня 1941 року японських літаків на американську військово-повітряну базу Перл-Гарбор в Тихому океані став несподіванкою для Рузвельта, який намагався в останні місяці 1941 року шляхом дипломатичних переговорів відтягнути неминучість війни з Японією. Наступного дня США і Велика Британія оголосили війну Японії, а 11 грудня війна Сполученим Штатам була оголошена Німеччиною та Італією. Рузвельт, відповідно до конституцією, прийняв на себе всі обов'язки головнокомандувача у воєнний час. Він доклав чимало зусиль для зміцнення антигітлерівської коаліції, надаючи велике значення створенню Організації Об'єднаних Націй.

1 січня 1942 року в Вашингтоні відбулося підписання Декларації Об'єднаних Націй, яка закріплювала цей союз у міжнародно-правовому порядку. Разом з тим Рузвельт довгий час займав вичікувальну позицію в питанні про відкриття другого фронту.

Рузвельт вперше на Квебекський конференції (1943) виклав свій проект створення міжнародної організації та відповідальності США, Великої Британії, СРСР і Китаю («чотирьох поліцейських») за збереження миру. Обговорення цієї теми було продовжено на Московській конференції, Тегеранської конференції та на конференції в садибі Думбартон-Окс, Вашингтон. 1944 року Рузвельт взяв участь у другий Квебекський конференції, на якій обговорювалося майбутнє повоєнної Німеччини.

7 листопада 1944 року пройшли чергові президентські вибори в США, попри те, що Франклін Рузвельт був президентом вже три терміни поспіль, він залишався дуже популярним серед американців. Республіканці виступали з критикою Нового курсу Рузвельта та закликали до скорочення уряду і до менш регульованої економіки. Для того, щоб заглушити чутки про своє погане здоров'я, Рузвельт зробив величезні зусилля для активної кампанії в жовтні та постійно з'являвся на вулицях міст у відкритому автомобілі. Військові перемоги США в Європі і на Тихому океані, такі як звільнення Парижа в серпні 1944 та успішна морська битва в затоці Лейте на Філіппінах в жовтні, зробили перемогу Рузвельта безсумнівною.

Переобраний в 1944 році на четвертий термін Рузвельт вніс значний внесок в історичні рішення Ялтинської конференції 1945 року. Його реалістична позиція була продиктована тверезим прорахунком поточної військово-стратегічної та політичної обстановки у зв'язку з успішним просуванням радянських військ у Східній Європі та бажанням домовитися про вступ Радянського Союзу у війну з Японією.

Після повернення з Тегерана радники відзначили різке погіршення здоров'я президента. Після обслідування в кардіологічної клініці в Бетезді (доктор Хауард Бруен), було виявлено, що президент страждає від обмінної гіпертонічної енцефалопатії, застійної серцевої недостатності, хронічної артеріальної гіпертензії. Лорд Моран, що супроводжував Черчилля на Ялтинській конференції записав, що Рузвельт виглядав дуже хворою людиною з запущеним атеросклерозом. Незважаючи на втому та хворобу, Рузвельт продовжував займатися державними справами та готувався до відкриття 23 квітня конференції Об'єднаних Націй у Сан-Франциско, а також 17 липня до відкриття Потсдамської конференції. Проте, 12 квітня 1945 року Франклін Рузвельт помер від крововиливу в мозок.

Оцінка діяльності

Рузвельт завжди залишався тверезим і прагматичним політиком. Чотири рази переобирався на пост президента країни (що являє собою рекорд в історії США) і займав його до самої смерті. З його іменем пов'язана також одна із найзначніших сторінок в історії зовнішньої політики і дипломатії США, і зокрема встановлення та нормалізація дипломатичних відносин з Радянським Союзом, участь США в антигітлерівської коаліції. Велика роль Рузвельта у формуванні та втіленні в життя так званого «нового курсу» всередині країни, курсу демократичної спрямованості, що зіграло видатну роль у стабілізації економічної та соціальної ситуації в країні в період після глибокої економічної кризи 1929–1934 рр., курсу, що дозволив уникнути тяжких соціально-політичних потрясінь. Рузвельт проявив себе як неординарний, гнучкий політик, який тонко відчуває ситуацію, здатний правильно вгадувати тенденції та своєчасно і точно реагувати на зміну настрою всіх верств суспільства. Рузвельт робив все, щоб зберегти і розвинути існуючий суспільно-економічний лад у країні і зміцнити домінуюче положення США в усьому світі.

В одному із своїх листів наприкінці січня 1941 року Томас Манн, великий німецький письменник-гуманіст, що емігрував з нацистської Німеччини, писав про прийом у президента Рузвельта в Білому домі: «подальша наша подорож була цікава і втомлива — цікава, звичайно, особливо на наступному етапі, де нас прийняли з вражаючою увагою. Запаморочливою вершиною його був коктейль в робочому кабінеті, коли іншим запрошеним на обід гостям довелося чекати внизу. Але у нас вже був з „ним“ перший сніданок. „Він“ знову справив на мене сильне враження, або, вірніше, знову викликав у мене інтерес і симпатію: важко охарактеризувати цю суміш хитрості, сонячності, розпещеності, кокетства і чесної віри, але є на ньому якась ознака благодаті, і я прилучивсь до нього як до природженого, на мій погляд, противника того, що має впасти». Впасти повинен був фашизм. Це зауваження письменника-антифашиста точно і яскраво передає складний і суперечливий внутрішній світ 32-го президента США.

22-а поправка до Конституції

До Франкліна Рузвельта жодна людина не займала пост президента США більше двох разів. Багато в чому це було наслідком традиції, що йде від Джорджа Вашингтона, першого президента США, що відмовився балотуватися на третій термін.

Порушення Рузвельтом цієї традиції призвело до її оформлення у вигляді закону та прийняття 22-ї поправки до Конституції США. Поправка була запропонована вже через 2 роки після смерті Рузвельта (у 1947 році) і вступила в силу в 1951 році, під час другого терміну Гаррі Трумена.

Оскільки пост Президента США можна зайняти не тільки в результаті виборів (віце-президент стає президентом після смерті або відставки свого попередника), в поправці передбачено положення про те, що виконання повноважень Президента США протягом хоча б двох повних років прирівнюється до повного президентського терміну.

Поправка не мала зворотної сили, тому Гаррі Трумен мав теоретичну можливість балотуватися на третій термін — хоча його перший термін тривав майже повні 4 роки, він не був обраний на нього, а отримав у результаті смерті Рузвельта (через 3 місяці після чергової інавгурації). Трумен не скористався цією можливістю і в 1952 році відмовився від участі у виборах.