Олександра Петрівна Романова

Олекса́ндра Петрі́вна Рома́нова (Олександра-Фредеріка-Вільгельміна, принцеса Ольденбургська) (1838, Санкт-Петербург — 1900, Київ), Велика княгиня, дружина Великого князя Миколи Миколайовича (старшого), брата імператора Олександра ІІ, засновниця Покровського жіночого монастиря в Києві. Канонізована як Преподобна Анастасія Київська.

Біографія

Донька принца Петера (Петра Георгійовича) Ольденбурзького, онука Великої княгині Катерини Павлівни, сестри імператорів Олександра І та Миколи І; тітка імператора Олександра ІІІ; двоюрідна бабка останнього імператора Миколи ІІ.

1856 року вийшла заміж за Великого князя Миколу Миколайовича (старшого), прийняла православ'я та нове ім'я — Олександра Петрівна. 1879 року Велика княгиня зазнала тяжкої травми хребта від падіння з карети на бруківку, коли її понесли коні. З 1881 року жила в Києві — спочатку у Маріїнському палаці, а потім в будинку своєї подруги графині Колонна-Чосновської на Липках.

Велика княгиня ще у Петербурзі була знаною своєю безкорисливою опікою богоугодними закладами, а в Києві вона вирішила заснувати жіночий монастир. 1888 року за власний кошт викупила землю, а 1889 року заснувала Покровський монастир, де й оселилася у житлових покоях поряд з Покровською церквою. Після смерті чоловіка (1891) вона таємно прийняла чернечий постриг з іменем Анастасія, про що було розголошено вже після її кончини.

Кілька складних операцій та постійна молитва повернули Олександрі Петрівні можливість ходити. Відтоді ікона Почаївської Божої Матері, подарована її батьку ченцями Почаївської Лаври, стала однією з головних святинь заснованого нею монастиря.

Обитель склала частку життя Великої княгині. Тут було створено цілу систему благочинних закладів: діяли безкоштовна аптека та амбулаторія (приймала в день до 500 хворих), жіноча стаціонарна лікарня, церковно-парафіяльна школа для дівчат, майстерні, странноприймальний дім, притулки для вдів і дівиць, які бажали жити в монастирі, не приймаючи постригу, для сиріт, для невиліковних жінок, для сліпих. Медичні заклади монастиря відповідали останньому слову тодішньої науки та техніки. Саме тут з'явився перший в Києві рентгенівський апарат. В закладах працювали найкращі київські лікарі, зокрема Данило Заболотний. Смертність серед пацієнтів становила всього 4 %. Обов'язки сестер милосердя виконували черниці. Сама Велика княгиня, яка колись була асистенткою відомого Сергія Боткіна, допомагала під час хірургічних операцій. У народі вона була відома як «Матінка Велика».

1896 року монастир і свою двоюрідну бабку відвідав імператор Микола ІІ з родиною. Вони взяли участь у закладці нового найбільшого храму обителі — Миколаївського собору, а також пожертвували кошти на будівництво собору та розбудову медичних закладів.

Померла від важкої хвороби в обітелі, яку заснувала і розвивала. Була там похована на місці проти вівтаря Покровської церкви, яке обрала сама. В 1951 році поховання було перенесене на Лук'янівський цвинтар, дільницю № 17 (на попередньому місці могили в монастирі залишився пам'ятний хрест).

Канонизація

2 листопада 2009 року на цвинтарі були обретені нетлінні мощі інокині Анастасії. Рішенням Святійшого Синоду Української православної церкви від 24 листопада 2009 року засновницю Києво-Покровського жіночого монастиря інокиню Анастасію (в миру — Велику княгиню Олександру Петрівну) причислено до лику місцевошанованих святих Київської єпархії. Відтоді мощі Преподобної Анастасії Київської є святинею Миколаївського собору Покровської обителі. Пам'ять Св. Анастасії звершується у четвер Світлої седмиці та в день обрітення її мощей 2 листопада..