Едуард VIII

Едуард VIII (англ. Edward Albert Christian George Andrew Patrick David, *23 червня 1894 — †28 травня 1972) — король Сполученого Королівства та Британських домініонів, імператор Індії в період з 20 січня до 11 грудня 1936 року. Зрікся королівського престолу й по тому носив титул герцога Віндзорського.

Ранні роки. Принц Уельський

Народився в Уайт-Лодж, Суррей; старший правнук королеви Вікторії I по прямій чоловічій лінії, мав з народження титул високості. При хрещенні отримав шість імен — Едуард на честь діда, Альберт на честь прадіда, а імена Джордж (Георгій), Ендрю (Андрій), Патрік і Девід (Давид) — відповідно на честь святих покровителів Англії, Шотландії, Ірландії та Уельсу. З імен волів останнє, Давид або Девід, і до кінця його днів найближчі родичі і друзі так його і називали.

Після смерті діда, Едуарда VII, 6 травня 1910 р., 15-річний принц автоматично став спадкоємцем британського престолу, а 2 червня 1910 батько, Георг V, дав йому титул принца Уельського. Він був першим з часів Середньовіччя принцом Уельським, що пройшов інвеституру (1911) в Кернарвонском замку в Уельс, на чому наполіг прем'єр-міністр, валлієць Девід Ллойд-Джордж. Під час Першої світової війни служив в армії, їздив на фронт, але його не пускали воювати на передову. Російський імператор Микола II 16 травня 1916 нагородив його орденом св. Георгія 3-го ступеня. В 1920-й багато їздив по Британської імперії, відвідував області, уражені Великою депресією та ін.

Принц Уельський був неодружений і мав близькі стосунки з кількома заміжніми жінками; в 1930 р. він познайомився з американкою Волліс Сімпсон (раніше розлученою, яка перебувала у другому шлюбі), до якої відчував глибоку прихильність, що зіпсувало його відносини з батьком. Едуард вирішив одружитися на ній і вимагав, щоб батьки приймали її при дворі.

Військові звання

• Британський фельдмаршал;
• Адмірал британського флоту;
• Маршал Королівських ВПС;

Зречення

16 листопада 1936 року Прем'єр-міністр Великої Британії Стенлі Болдвін заявив, що перед королем є три альтернативи:

• 1) відмовитися від ідеї шлюбу;
• 2) одружитися з Уолліс проти волі міністрів, що призведе до відставки уряду, дострокових виборів і конституційної кризи в Британії і у всіх домініонах, крім ірландського, причому основним приводом слухань в новому парламенті стане особисте життя короля;
• 3) зректися престолу.

Не бажаючи державі кризи і можливого розпаду і твердо бажаючи одружитися з коханою жінкою, Едуард вибрав останній варіант. Був підготовлений закон про порядок зречення, указ про введення котрого в дію Едуард підписав 10 грудня 1936 року у своєму замку форті Бельведер, за присутності 3 братів: герцога Альберта Георга Йоркського, герцога Генрі Глостерського та герцога Георга Кентського. Наступного дня він дав формальну згоду (Royal assent) на обнародування акту у всіх домініонах Співдружності, крім Ірландії, котра не побажала з такого випадку скликати парламент і лише 12 грудня підтвердила це рішення; таким чином, протягом 24 годин у Великобританії та Ірландії були різні королі.

У ніч на 11 грудня колишній король виступив на радіо з такою промовою: «Я знайшов неможливим нести тяжкий тягар відповідальності і виконувати обов'язки короля без допомоги і підтримки жінки, котру я кохаю».

Безпосередньо потім, 11 грудня 1936 року, наступний у порядку наслідування герцог Альберт Георг Йоркський автоматично став королем Великобританії як Георг VI, а дочка його, принцеса Єлизавета, нині діюча королева, стала спадкоємицею престолу. Георг VI коронувався в травні 1937 року, в той самий день, коли збирався коронуватися його брат.