ua

Петро I

Добавить новую картинку!
Дата народження:
30.05.1672
Дата смерті:
08.02.1725
Додаткові імена:
Peter der Große, Peter the Great, Pēteris I Romanovs, Император Пётр I, Пётр I Великий, (Пётр Алексеевич) Отец Отечества, Император Всероссийский, Петр Великий, Pēte
Категорії:
Імператор, Аристократ, Військова людина, Пов'язані в Латвію, Політик, Цар, Член Уряду
Громадянство:
 німець, російська
Кладовище:
Петропавлівський собор, Санкт-Петербург

Петро́ Олексі́йович Рома́нов (Петро I; рос. Пётр Алексеевич Романов; 30 травня (9 червня) 1672, Москва, Московія — 28 січня (8 лютого) 1725, Санкт-Петербург, Російська імперія) — останній цар Великої, Малої і Білої Русі (1682–1725 роки), з 1721 — перший імператор Всеросійський. Відколи до Московської держави долучив численні землі (фактично на початку його правління його владі корилися тільки землі Московії, землі козацьких військ — Запорізького, Донського, Яїцького, Уральського та інших йому не корилися) та переміг у Північній війні, — заснував Російську імперію. Провів у державі численні реформи.

Життєпис

Молодший син царя Олексія Михайловича від другого шлюбу з Наталією Наришкіною, народився 30 травня 1672 року. У дитинстві Петро отримав домашню освіту, з юних років знав німецьку мову, потім навчався нідерландської, англійської та французької мов. За допомогою палацових майстрів опанував багато ремесел (теслярне, токарне, збройове, ковальське тощо). Майбутній імператор був фізично міцний, рухливий, допитливий і здатний, мав добру пам'ять.

У квітні 1682 року Петра звели на престол після смерті бездітного царя Федора Олексійовича в обхід його зведеного старшого брата Івана. Однак сестра Петра та Івана, царівна Софія, і родичі першої дружини Олексія Михайловича, Милославські, використали стрілецьке повстання в Москві для палацового перевороту. У травні 1682 року прихильники і родичі Наришкіних були вбиті або заслані, «старшим» царем був оголошений Іван, а Петро — «молодшим» царем при правительці — регентші Софії.

При правительці Софії Петро жив у селі Преображенському під Москвою. Тут зі своїх ровесників Петро сформував «потішні полки» — майбутню імператорську гвардію. У ті ж роки царевич познайомився з сином придворного конюха Олександром Меншиковим, який надалі став «правою рукою» імператора.

У другій половині 1680-х років почалися зіткнення між Петром і Софією Олексіївною, яка прагнула до єдиновладдя. У серпні 1689, отримавши звістки про підготовку Софією палацового перевороту, Петро поспішно виїхав з Преображенського в Троїце-Сергієву Лавру, куди прибули вірні йому війська і його прихильники. Озброєні загони дворян, зібрані гінцями Петра Олексійовича, оточили Москву, Софія була відлучена від влади і поміщена в Новодівочий монастир, її наближені заслані або страчені.

Після смерті Івана Олексійовича (1696 рік) став єдинодержавним царем.

Володіючи сильною волею, цілеспрямованістю та великою працездатністю, Петро протягом усього життя поповнював свої знання та навички в різних областях, приділяючи особливу увагу військовій та морській справі. У 1689—1693 роках під керівництвом голландського майстра Тіммермана і московського майстра Карцева Петро вчився будувати кораблі на Переславському озері. У 1697—1698 роках під час першої закордонної поїздки пройшов повний курс артилерійських наук у Кенігсберзі, півроку працював теслею на верфях Амстердама (Голландія), вивчаючи корабельну архітектуру та креслення планів, закінчив теоретичний курс кораблебудування в Англії .

За наказом Петра I за кордоном закуповувалися книги, прилади, зброя, запрошувалися іноземні майстри та науковці. Петро I зустрічався з Готфрідом Вільгельмом Лейбніцем, Ньютоном та іншими вченими, в 1717 році він був обраний почесним членом Паризької Академії наук.

У роки царювання провів великі реформи, спрямовані на подолання відсталості Московського царства від передових країн Заходу. Перетворення торкнулися усіх сфер суспільного життя. Петро I розширив власницькі права поміщиків над майном і особистістю кріпаків, замінив подвірне оподаткування селян подушним, видав указ про посесійних селян, яких дозволялося купувати власникам мануфактур, практикував масову приписку державних і ясачних селян до казенних і приватних заводів, мобілізацію селян і городян в армію і на будівництво міст, фортець, каналів тощо. Указ про єдинонаслідування (1714 рік) зрівняв помістя і вотчини, надавши їх власникам право передавати нерухоме майно одному з синів, і тим самим закріпив дворянську власність на землю. Табель про ранги (1722 рік) встановив порядок присвоєння чинів у військовій і цивільній службі не за знатністю, а за особисті здібності та заслуги.

Петро I сприяв піднесенню продуктивних сил країни, заохочував розвиток мануфактур, шляхів сполучення, внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

Реформи державного апарату при Петрі I стали важливим кроком на шляху перетворення московського самодержавства XVII століття в чиновницько-дворянську монархію XVIII століття з її бюрократією та служивими станами. Місце Боярської думи зайняв Сенат (1711 рік), замість наказів були засновані колегії (1718 рік), контрольний апарат представляли спочатку «фіскали» (1711 рік), а потім прокурори на чолі з генерал-прокурором. Замість патріаршества була заснована Духовна колегія, або Синод, який перебував під контролем уряду. Велике значення мала адміністративна реформа. У 1708—1709 роках замість повітів, воєводств і намісництв було засновано 8 (потім 10) губерній на чолі з губернаторами. У 1719 році губернії були розділені на 47 провінцій.

У 1703 році заклав Санкт-Петербург, який став у 1712 році столицею держави.

У 1721 році Росія була проголошена імперією.

За Петра I вперше в історії Росії були засновані постійні дипломатичні представництва і консульства за кордоном, скасовані застарілі форми дипломатичних відносин та етикету.

Великі реформи Петром I були проведені також в галузі культури і освіти. З'явилася світська школа, була ліквідована монополія духовенства на освіту. Петром I були засновані Пушкарська школа (1699), Школа математичних і навігацьких наук (1701), медико-хірургічна школа; відкрито перший російський загальнодоступний театр. У Санкт-Петербурзі були засновані Морська академія (1715), інженерна та артилерійська школи (1719), школи перекладачів при колегіях, відкрито перший московський музей — Кунсткамеру (1719) з публічною бібліотекою. У 1700 році були введені новий календар із початком року 1 січня (замість 1 вересня) і літочислення від «Різдва Христового», а не від «Створення світу».

За розпорядженням Петра I були проведені експедиції в Середню Азію, на Далекий Схід, до Сибіру та ін, покладено початок систематичному вивченню географії країни і картографування.

Військова реформа

Справою всього його життя було посилення військової потужності Росії і підвищення її ролі на міжнародній арені. Йому довелося продовжувати війну з Османською імперією, що почалася в 1686 році, вести багаторічну боротьбу за вихід Росії до моря на Півночі та на Півдні. У результаті Азовських походів (1695—1696) московськими військами був зайнятий Азов, і Московське царство вийшло до берегів Азовського моря. У довгій Північній війні (1700—1721 роки) Росія під керівництвом Петра I домоглася повної перемоги, отримала вихід до Балтійського моря, що дало їй можливість встановити безпосередні зв'язки із західними країнами. Після Перського походу (1722—1723) до Росії відійшло західне узбережжя Каспійського моря з містами Дербент і Баку.

У роки Північної війни Петро I створив регулярну армію і військово-морський флот. Основою устрою збройних сил з'явилися рекрутська повинність (1705) і обов'язкова військова служба дворян, що одержували офіцерський чин після закінчення військової школи або служби рядовими та сержантами гвардії. Організацію, озброєння та спорядження, правила навчання і тактики, права і обов'язки всіх чинів армії та флоту визначали Військовий статут (1716), Морський статут (1720) і Морський регламент (1722), у розробці яких брав участь Петро I.

Приділяючи багато уваги технічному переозброєнню армії і флоту, Петро I налагодив розробку та виробництво нових типів кораблів, нових зразків гармат і боєприпасів, створив струнку систему базування флоту на Азовському, Балтійському і Каспійському морях. Було збудовано велику кількість гребних і вітрильних суден.

Піклуючись про моральний дух військ, Петро I нагороджував генералів, що відзначилися заснованим ним у 1698 році орденом Святого Андрія Первозванного, солдатів і офіцерів — медалями та підвищенням у чинах (солдат також грошима). У той же час Петро I ввів в армії сувору дисципліну з тілесними покараннями і смертну кару за тяжкі військові злочини.

Війни Петра

Петро проводив широкомасштабну завойовницьку зовнішню політику. Московська держава, експлуатуючи козацькі формування з Малої Русі (України) і Великої Русі (Дону, Яіку, Волги), продовжувала розпочату ще за правління Софії війну з Османською імперією (Кримським ханством і Туреччиною) (Кримські походи 1687 і 1689, Азовські походи 1695-96), що завершилися захопленням північного узбережжя Азовського моря, ліквідацією османсько-татарських фортець у нижній течії Дніпра й скасуванням данини, що її Росія до того часу платила Османській імперії (дивись Карловицький конгрес 1696-99 і Константинопольський мир 1700).

Уклавши союз з Данією та польським королем Августом Фредериком, Петро І розпочав Північну війну 1700-21 проти Швеції, в якій українські козацькі формування брали участь як у складі військ короля Швеції Карла XII так і у складі московських військ. Після відкритої підтримки гетьманом Іваном Мазепою Карла XII, Петро наказав знищити гетьманську столицю — Батурин. Царськими військами, якими керував Олександр Меншиков, було замордовано від 10 до 20 тисяч (за різними даними) місцевих жителів. Північна війна, що тривала з перемінним успіхом, закінчилась Ніштадтський мир 1721, який закріпив за Росією колишні шведські володіння в східній Балтиці — Інгерманляндію (з новою столицею царства — Санкт-Петербургом), Естляндію, Ліфляндію, частину Фінляндії і забезпечив Московії вигідне стратегічне становище в Курляндії.

Невдала війна з Османською імперією 1710-11 років, що закінчилась Прутським мирним договором 1711, позбавила Московське царство його завоювань на Азовському морі. Зате успішна війна з Персією (Іраном) 1722–1723 зміцнила російські позиції на Закавказзі (було приєднано каспійське узбережжя з містами Дербентом і Баку). В області внутрішньої політики Петро І здійснив низку важливих реформ, що мали на меті створення на основі земель колишньої Русі нової імперії — Російської. Для цього планувалася широкомасштабна централізація і розбудова державного апарату, технічна та культурна модернізація.

У 1697-98 роках Петро побував за кордоном (у Німеччині, Голландії, Англії), де знайомився з різними сторонами європейського життя, техніки й культури. В ході Північної війни була створена (на основі рекрутської повинності) велика регулярна армія. В області влади і управління: утворено новий вищий орган виконавчої і судової влади Сенат (1711 рік); замість старої приказної системи було створено колегії (1718-1722 роки), кожна з яких відала певною галуззю чи сферою управління і підпорядковувалась Сенату; запроваджено поділ на губернії (1708 рік); реорганізовано вище церковне управління (ліквідація патріархату й утворення Синоду в 1721 році).

Петро І створив єдину систему поміщицького землеволодіння з обов'язковою службою дворянства, запровадив нову систему податків, зокрема так зване подушне, видав указ про посесійних селян, за яким власникам заводів дозволялось купувати кріпаків. Практикував масове приписування селян до казенних і приватних мануфактур, мобілізацію селян і міщан в армію на будівництво мостів, фортець, каналів. Петро І вживав енергійні заходи для розвитку промисловості (металургійної, суднобудівної, текстильної тощо) та торгівлі при участі і контролі держави (система торговельно-промислових монополій, зокрема).

Дбав про поширення освіти, головним чином за рахунок завойованих територій (суттєво скоротивши Києво-Могилянську академію), книгодрукування (з 1710 — т, зв. гражданським шрифтом), запровадив юліанський календар (1700). За Петра І почала виходити перша газета «Ведомости» (1702) і силами європейських вчених у Петербурзі була заснована Академія наук (1724). Будь-які прояви політичної опозиції (стрілецький бунт у Москві 1698, т. зв. змова царевича Олексія 1718), соціального і національно-визвольного рухів в різних частинах держави (Астраханське повстання 1705—06, Булавінське повстання 1707—08 на Дону, Башкирське повстання 1717—18) жорстоко придушувались.

Російська імперія

Після перемоги в Північній війні і укладення Ніштадтського миру у вересні 1721 року Сенат і Синод вирішили піднести Петру титул імператора всеросійського з наступним формулюванням: «як звичайно від римського сенату за знатні справи імператорів їх такі титули публічно ним в дар приношені і на статутах для пам'яті у вічні пологи підписані».

22 жовтня (2 листопада) 1721 року Петро I прийняв титул, не просто почесний, свідчення про нову роль Росії в міжнародних справах. Пруссія і Голландія негайно визнали новий титул російського царя, Швеція в 1723, Османська імперія в 1739, Англія і Австрія в 1742, Франція і Іспанія в 1745 і, нарешті, Річ Посполита в 1764 році.

Деякі нововведення

  • 1700 — Змінена система літочислення: з так званої візантійської ери Петро велів перейти на прийняту в Європі систему «від Різдва Христова»
  • 1701 — Відкрита школа математичних і навігаційних наук
  • 1703 — Надрукована перша книга російською мовою з арабськими цифрами
  • 1705 — Заборона на носіння «російського і черкеського плаття». Замість нього Петро повеліває надівати «верхньосаксонські», а спіднє, черевики, камзоли тощо, — німецькі
  • 1710 — Введений новий алфавіт із спрощеним зображенням букв, букви «пси», «омега» і деякі інші виключені з алфавіту
  • 1715 — Носіння «російського плаття» і борід карається каторгою і конфіскацією майна в царську казну
  • 1725 — Відкрита Академія наук (наказ про її створення Петро підписав ще за життя — у 1724)

Політика щодо України

Власними словами цар Петро І виразився про українців так: «зело умны, и мы от этого можем быть не в авантаже». Він послідовно проводив централізаторську політику обмеження політичної автономії Лівобережної і Слобідської України, зменшуючи козацькі вольності. Зокрема, після смерті Івана Скоропадського козакам було заборонено обирати нового гетьмана, а наказний гетьман Павло Полуботок був усунутий.

Руйнування Батурина

Після укладення гетьманом І. Мазепою угоди зі Швецією (1706) та шведсько-української поразки у Полтавській битві 1709 за наказом Петра І була зруйнована гетьманська столиця Батурин, а його жителі винищені. За різними оцінками, було вбито понад 14 тисяч жителів Батурина разом із жінками та дітьми. Саме місто після розорення було вщент спалене й зруйноване, включно із церквами, яких у 20-тисячному місті було аж 40, та монастирем. Понад 30 тисяч явних і неявних прихильників Мазепи було посаджено на палю, колесовано, четвертовано, повішено чи страчено іншим чином. Для залякування населення трупи невинно вбитих сплавляли на плотах.

Зменшення освітньої ролі Києво-Могилянської академії

У 1709 році цар Петро І наказав скоротити число студентів Києво-Могилянської академії із двох тисяч до 161-го, а найкращим науково-просвітницьким силам звелів перебратися з Києва до Москви. Зокрема, це Інокентій Гізель (1600—1683), Іоанникій Галятовський[Джерело?] (1620—1688), Лазар Баранович (1616—1693), Дмитро Туптало, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький  (1629—1680). Саме вони відіграли визначальну роль у культурному розвитку тодішньої Московії.

Згін населення з Правобережної України на Лівобережну

У 1711—1712 рр. за наказом Петра І відбулося насильницьке переселення (згін) населення з Правобережної України на Лівобережну та повна ліквідація правобережних козацьких полків. За різними оцінками було переселено від 100 до 200 тис. осіб, тобто майже все населення краю.

Ліквідація гетьманства

Влада гетьмана була обмежена, а після смерті Івана Скоропадського (1722) Петро І не дозволив обрати його наступника. Контроль над державними справами України перейшов у руки Малоросійської колегії (1722), чим фактично було покладено край державній системі управління України. Спроба наказного гетьмана Павла Полуботка відстояти українську автономію привела до нових репресій: гетьман і вища старшина були кинуті до Петропавловської фортеці, де П. Полуботок помер (1724).

Пам'ять поколінь

За Петра І десятки тисяч українських козаків і селян, посланих на будівництво фортець, каналів тощо, загинули від непосильної праці, хвороб і голоду. 104 версти Ладозького каналу були густо встелені трупами кільканадцяти тисяч українських козаків. «Вікно в Європу» — місто Санкт-Петербург зводилося на кістках тисяч українців.

Тарас Шевченко про нього писав: «це той перший, що розпинав нашу Україну».

Грабунок

  • Із Підгірців прихопив із собою погруддя Яна ІІІ Собеського та його дружини, які досі прикрашають собою його Літній палац у Петербурзі.

Особисте життя

Петро I був двічі одружений: з Євдокією Федорівною Лопухіною та з Мартою Скавронською — згодом імператриця Катерина I; мав від першого шлюбу сина Олексія, що його вбили з власного наказу Петра I, а від другого — дочок Анну та Єлизавету (крім них 8 дітей Петра I померли в ранньому дитинстві).

Причини, версії смерті

Петро I помер близько 6-ї ранку 8 лютого 1725 року. За офіційною версією (наближені до нього камер-юнкер Бухгольц, Феофан Прокопович) — помер внаслідок запалення сечового міхура, через що припинилось сечовипускання, яке породжувало сильний біль, через що перед смертю сильно кричав, можливо через розрив сечового міхура, якій міг відбутися при затримці сечі.

Іншу версію «запустив» посол Франції при російському дворі Кампредон на основі інформації лікаря-італійця, який стверджував, що затримка сечовипускання пов'язана з «погано вилікуваним сифілісом». Її, зокрема, підтримував радянський вчений М. Покровський: через розпусний спосіб життя помер від ускладнень, які спричинила задавнена ця венерична хвороба, яку з 1696 по 1707 рік лікували препаратами ртуті. Таке лікування саме по собі було малоефективним та вкрай токсичним.

За версією Франсуа Вільбоа, який добре знав царя, той хворів на гонореєю, якою заразився від генеральші Чернишової десь 1721 року. До речі сильний біль при сечовипусканні, який згадують наближені до царя люди, є характерним для цієї хвороби.

Похований в Петропавлівському соборі Петропавлівської фортеці Санкт-Петербурга.

Оцінка діяльності Петра

Відомі люди

У різні часи критики давали діаметрально протилежні оцінки Петру І. Дехто оцінював його реформи як такі, що погубили Росію. Інші історики захоплювалися ним, офіційна імперська історіографія називала його Петро Великий. Певні дослідники високо оцінювали прагнення Петра провести реформи, але критикували погану підготовку до них.

У той же час, Лев Толстой писав про Петра I наступне:

«С Петра I начинаются особенно поразительные и особенно близкие и понятные нам ужасы русской истории… Беснующийся, пьяный, сгнивший от сифилиса зверь четверть столетия губит людей, казнит, жжет, закапывает живьем в землю, заточает жену, распутничает, мужеложествует, пьянствует, сам, забавляясь, рубит головы, кощунствует, ездит с подобием креста из чубуков в виде детородных органов и подобием Евангелий — ящиков с водкой… коронует блядь свою и своего любовника, разоряет Россию и казнит сына… и не только не поминают его злодейств, но до сих пор не перестают восхваления доблестей этого чудовища, и нет конца всякого рода памятников ему. После него начинается ряд ужасов и безобразий подобных его царствованию…»

Михайло Ломоносов дав Петру захоплену оцінку:

«С кем сравню Великаго Государя? Я вижу в древности и в новых временах Обладателей, великими названных. И правда, пред другими велики. Однако пред Петром малы. … Комуж я Героя нашего уподоблю? Часто размышлял я, каков Тот, который всесильным мановением управляет небо, землю и море: дхнет дух Его — и потекут воды, прикоснется горам — и воздымятся.»

У Російській Федерації його вважають національним героєм.

Простий народ

Cлова тобольського селянина Якова Солнишкова, сказаними 1723 року, які часто цитують історики:

Рід царський пішов несамовитий… государ… Петро такий же розпусник, зжився з блудницею, простою шведкою, блудним гріхом, її за зебе взяв, і ми за такого государя Богу не молимося

Джерело: wikipedia.org, news.lv

назва з до зображень мови
Alūksne Castle. Schloss MarienburgAlūksne Castle. Schloss Marienburg00.00.134200.00.1702en, lv
Église de l'Incarnation de DoubrovitsyÉglise de l'Incarnation de Doubrovitsyfr, lv, ru
Кунсткамера, Санкт-ПетербургКунсткамера, Санкт-Петербургru

    loading...

        Iм'я зв'язокТип відносинДата народженняДата смертіОпис
        1Aleksejs I RomanovsAleksejs I RomanovsБатько09.05.162929.01.1676
        2Царевич Алексей ПетровичЦаревич Алексей ПетровичСин28.02.169007.07.1718
        3Рум'янцев-Задунайський  Петро ОлександровичРум'янцев-Задунайський Петро ОлександровичСин15.01.172519.12.1796
        4Анна ПетровнаАнна ПетровнаДочка27.01.170804.03.1728
        5Elizabete I RomanovaElizabete I RomanovaДочка29.12.170905.01.1762
        6Ivans V RomanovsIvans V RomanovsБрат06.09.166629.01.1696
        7Marta Skavronska (Krievijas Katrīna I)Marta Skavronska (Krievijas Katrīna I)Дружина15.04.168406.05.1727
        8Евдокия ЛопухинаЕвдокия ЛопухинаДружина30.06.166907.09.1731
        9Анна  ІванівнаАнна ІванівнаПлемінниця28.01.169317.10.1740
        10Katrīna Joanovna RomanovaKatrīna Joanovna RomanovaПлемінниця29.10.169114.06.1733
        11Алексей РазумовскийАлексей РазумовскийЗять17.03.170906.07.1771
        12Карл Фридрих Гольштейн-ГотторпскийКарл Фридрих Гольштейн-ГотторпскийЗять
        13Екатерина  РумянцеваЕкатерина Румянцеваневестка25.09.172422.08.1779
        14Mihails RomanovsMihails RomanovsДед12.07.159613.07.1645
        15Peter III FjodorowitschPeter III FjodorowitschВнук21.02.172817.07.1762
        16Петро II РомановПетро II РомановВнук23.10.171530.01.1730
        17Великая княжна Наталья АлексеевнаВеликая княжна Наталья АлексеевнаВнучка21.07.171422.11.1728
        18Anna II RomanovaAnna II RomanovaВнучка18.12.171819.03.1746
        19Maria  RumyantsevaMaria RumyantsevaПартнер14.04.169915.05.1788
        20Fjodor  RomanowFjodor RomanowДедушка12.11.155311.11.1633
        21Инокиня  МарфаИнокиня МарфаБабушка
        22Paul IPaul IВнук01.10.175423.03.1801
        23Abraham HannibalAbraham HannibalДруг00.00.169625.05.1781
        24Фрі́дріх-Казими́р фон  Ке́ттлерФрі́дріх-Казими́р фон Ке́ттлерДруг06.07.165022.01.1698
        25Александр МеншиковАлександр МеншиковПодчиненный06.11.167312.11.1729
        26Ludvigs Hesens no HomburgasLudvigs Hesens no HomburgasПодчиненный15.01.170523.10.1745
        27
        Hermann von BrevernПодчиненный20.07.166303.07.1721
        28Boris ScheremetewBoris ScheremetewПодчиненный25.04.165217.02.1719
        29Johans PatkulsJohans PatkulsПодчиненный27.07.166011.10.1707

        27.08.1689 | Pēteris I veic apvērsumu un sagrābj Krievijas troni

        1689. gada 27. augustā Pēteris I, balstoties uz uzticamām karaspēka vienībām - Preobraženskas un Semjonovskas pulkiem, kņaza Hovanska komandētajiem strēļu pulkiem, īstenoja galma apvērsumu. Reģente Sofija tika ieslodzīta uz mūžu Novodjevičjes klosterī (Новодевичий монастырь), cars Ivans V de jure statusu nemainīja, taču de facto tika izraidīts no galma un norobežots no visiem valsts jautājumiem. Sofijas padomnieks, eiropofils kņazs Goļicins tika izsūtīts trimdā, bet enciklopēdistam Medvedjevam nocirta galvu, kuru sev izlūdzās patriarhs. Valsts pārvaldes augstākajos amatos tika iecelti Pētera I mātes radinieki no Nariškinu dzimtas.

        Розмістити спогади

        25.04.1697 | Liepājā ierodas Krievijas cars Pēteris I, kurš apmetas madame Hoyer viesnīcā, Kungu ielā 24

        Розмістити спогади

        28.08.1698 | Pētera I ukazs par bārdas aizliegumu un obligātu "vācu" apģērbu valkāšanu krievu aristokrātijai

        Розмістити спогади

        20.12.1699 | Pēteris I izdod pavēli par Jaunā gada pārcelšanu Krievijā no 1. septembra uz 1. janvāri

        Розмістити спогади

        02.01.1700 | Ar Pētera I ukazu Jaunais gads un jaunais gadsimts Krievijā sākas 1. janvārī

        Розмістити спогади

        11.02.1700 | Lielais Ziemeļu karš: Kara sākums

        Lielais Ziemeļu karš (1700-1721) bija viens no lielākajiem kariem starp Zviedriju un Krieviju par politisko un militāro ietekmi Ziemeļeiropā.

        Розмістити спогади

        04.07.1701 | Rīgā ar savu karaspēku (7000 vīru) ierodas Zviedrijas karalis Kārlis XII, kurš sāk gatavoties Spilves kaujai pret apvienoto Saksijas (9000 vīru) un Krievijas caristes (4 000 vīru) karaspēkiem

        Розмістити спогади

        10.07.1701 | Kauja par Lucavsalas atbrīvošanu

        Розмістити спогади

        19.07.1701 | Schlacht an der Düna

        Die Schlacht an der Düna am 8. Juli (jul.)/ 19. Juli (greg.) 1701 im Großen Nordischen Krieg endete mit einem Sieg der schwedischen Armee unter Karl XII. über die Sächsisch-Polnische Kronarmee. Der Ort der Schlacht war am Fluss Düna (lettisch Daugava) die bei Riga in die Ostsee mündet.

        Розмістити спогади

        26.08.1702 | Lielais Ziemeļu karš: Alūksnes kapitulācija

        Розмістити спогади

        26.05.1703 | Peter I of Russia decides to build Petro-Pavlovsk fortress. The birthday of St. Petersburg

        Розмістити спогади

        26.07.1704 | Lielais Ziemeļu karš: Kaujā pie Jēkabpils zviedru karaspēks Ādama Lēvenhaupta vadībā sakāva iebrukušo krievu karaspēku

        Izmantojot nesaskaņas Lietuvas Polijas un Zviedrijas starpā par Polijas- Lietuvas troni, Krievijai izdevās veiksmīgi izprovocēt nesaskaņas, ne tikai starp Polijas-Lietuvas un Zviedrijas valdniekiem, bet arī starp Poliju un Lietuvu. Rezultātā, Krievijai izdevās novājināt daudz attīstītākās par Krieviju Rietumu valstis un iekarot Krievijai izeju uz Baltijas jūru. Kaujā pie Jēkabpils Pētera I vadītais krievu iebrucēju karaspēks gan cieta neveiksmi, kas uz 6 gadiem aizkavēja Livonijas un uz 91 gadu- Kurzemes - Zemgales hercogistes okupāciju.

        Розмістити спогади

        09.08.1704 | Lielais Ziemeļu karš: krievu armija ieņem Narvas cietoksni

        Розмістити спогади

        16.07.1705 | Lielais Ziemeļu karš. Mūrmuižas kauja. Zviedru karavadonim Ā. Lēvenhauptam vēlreiz izdodas sakaut iebrukušos krievus

        Розмістити спогади

        03.11.1708 | Московські війська захопили і знищили столицю гетьмана Мазепи Батурин

        Розмістити спогади

        08.07.1709 | Lielais Ziemeļu karš: Poltavas kauja

        Розмістити спогади

        15.07.1710 | Lielais Ziemeļu karš: Rīgas pilsēta padodas krieviem

        Розмістити спогади

        17.07.1710 | Lielais Ziemeļu karš: Pēc vairāk kā 500 gadu cīņām Rīga un Vidzeme uz 208 gadiem nonāk krievu rokās. Kurzeme brīva vēl 85 gadus

        1710. gada 14. jūlijā Šeremetjevs, kurš vada krievu spēkus, ieņem Rīgu. 17. jūlijā garnizons tiek nodots viņa rokās.

        Розмістити спогади

        12.09.1713 | Krievija iekaro daļu Azerbaidžānas. Persija spiesta atdot Kaspijas jūras piekrasti ar Baku

        Krievu - Turku karš (1710-1713), lai gan notika Eiropas dienvidos, tiek uzskatīts par Ziemeļu kara sastāvdaļu. Kara rezultātā Krievija Pētera I vadībā iekaroja Zviedrijas pārvaldībā esošo somu un igauņu apdzīvoto Ingriju (Pēterburgas apgabals), daļu Karēlijas; daļu Livonijas (Igaunija, Vidzeme), kā arī atņēma Persijai Kaspijas jūras piekrasti.

        Розмістити спогади

        31.01.1714 | Pēteris I atver Kunstkameru. Pirmo muzeju Krievijā

        Pēteris I atvēra Kunstkameru, jeb pirmo muzeju Krievijā ar 1714. gada 31. janvāra pavēli par tās izveidošanu. 10 gadus vēlāk tā kļuva par Pēterburgas (Krievijas) Zinātņu akadēmijas pamata bāzi.

        Розмістити спогади

        26.02.1714 | Пётр Великий издаёт указ, запрещающий присваивать офицерские звания дворянам, не служившим рядовыми в гвардейских полках.

        Розмістити спогади

        07.02.1716 | cars Pēteris I liek uz Sibīriju izsūtīt Rīgas birģermeistaru Brokhūzenu

        Розмістити спогади

        04.02.1719 | Pēteris I veic pirmo tautas skaitīšanu Krievzemē

        Розмістити спогади

        04.02.1722 | Петр I учредил «Табель о рангах»

        Розмістити спогади

        06.04.1722 | Peter the Great abolished the tax for men sporting a beard

        Розмістити спогади

        22.01.1724 | Pēteris I izdod ukazu par prasību valsts kalpotājiem obligāti pārzināt likumus

        Розмістити спогади

        29.01.1726 | Pēteris I pavēl nogādāt viņa sievas ķeizarienes Katrīnas I (Martas Skavronskas) radus- māsas Kristīni un Annu ar ģimenēm un brāli Frīdrihu uz Krievijas galvaspilsētu

        Розмістити спогади

        11.09.1943 | Появился граненый стакан - один из неофициальных символов СССР

        Розмістити спогади

        Ключові слова